Наше Місто

Iнформаційний портал Новомосковська

УКРАЇНА І МАЙБУТНЄ

УКРАЇНА І МАЙБУТНЄ

3 июля 2020 0 Comments

Ми, українці, дуже любимо криївки. Вони прошиті в нашому генотипі. Бо вони не дозволяють перемагати, але чудово виправдовують наші поразки.

Та життя жорстоке. “Підступні москалі”, “байдужий Захід”, “хакнутий мозок” (© О. Забужко), “засилля малоросів” напевно якось амортизують переживання поразки та дають найбільш затятим моральні сили сидіти у психологічній криївці до останнього набою, але нічого не кажуть, як Україні вийти з чергового історичного тупика.

Бо питання, навіщо усім нам жити в одній державі, досі залишається відкритим. Відповідь на нього мала б дати Конституція, але вона у нас працює ширмою з пасторальними краєвидами в будинку розпусти, прикриваючи демократичними гаслами та красивими деклараціями свавілля силовиків, корупцію чиновників, монополії олігархів та імпотенцію держави.

А оскільки відповіді нема, свіжі соцопитування демонструють, що відцентрові сили знову тягнуть Україну на розрив. І за іронією долі найпотужнішим доцентровим вектором України наразі залишається стратегічна порожнеча Зеленського. Візія країни у стилі: най кожен домалює сам…

Не дивно, що цю стратегічну порожнечу розтягують по своїх криївках ОПЖЗ та ЄС. І цей процес вочевидь тільки набиратиме обертів. Зрозуміло, що для прихильників першої, як і для адептів другої перемога політичного опонента абсолютно неприйнятна. І тому обидві спільноти тільки радикалізуватимуться. Ба більше, якщо вони не радикалізуватимуться, їхній рейтинг перетікатиме до умовних Нацкорпусу та Шарія (не даремно Ківа з Рабіновичем заговорили про створення в партії силового крила).

І тут перед нами тільки два шляхи. Перший – готуватись до розлучення, оскільки жити разом в нас виходить не дуже. Протистояння двох ідентичностей, які відчувають російсько-радянський період в нашій історії як окупацію і як частину нашої власної історії, яку ми творили далеко не завжди з-під палки і в якій є багато такого, чим можна і варто пишатися, радше загострилось, аніж загоїлось. Навіть по втраті Криму і російській агресії на Донбасі половина адепти обох підходів складають десь 50 на 50.

Другий шлях – «залишити мертвим ховати своїх мерців» і йти вперед. Накласти мораторій на суперечки про “правильну” культурно-історичну ідентичність. Прийняти, що ідентичність може бути не данністю минулого, а конструктом майбутнього. Перевести головну дискусію з наративу відродження/збереження у наратив конструювання. В країні, де 2/3 вважають що країна рухається в неправильному напрямі і де більшість не довіряє жодній з державних існтитуцій, напевно ще є можливість зосередити енергію мас на пошуку, як нам спільно викраскастись з дупи, в якій ми опинились і завдяки “щирому українцю” Ющенку, і завдяки “зраднику України” Януковичу. Як нам побудувати комфортну інфраструктуру, ефективну медицину, зупинити перетворення України на сміттєзвалище та покарати кримінал.

Якщо ми не дамо переконливу відповідь на ці питання і якщо розв’язання наших спільних нагальних проблем нас не об’єднає, невдозві кожен зможе обирати свій комфортний ідентичносний бантустан, на воротах якого буде написано: “Suum cuique. Майбутньому вхід суворо заборонений. ”

Gennadiy Druzenko

Нашли ошибку в тексте? Выделите ее и нажмите Ctrl + Enter

Previous Post

Next Post

Добавить комментарий

Your email address will not be published / Required fields are marked *